Організація бізнес-процесів через роботу з фізичними особами-підприємцями (далі – ФОП) досить поширене явище серед національних компаній. З одного боку – це досить зручно, оскільки уклавши договір з ФОП на виконання конкретної роботи (надання послуги), компанія не зв’язує себе трудовими відносинами з виконавцем таких робіт. Відповідно, зменшується навантаження на фонд заробітної плати та інших соціальних виплат.
З іншого боку – з цих самих причин контролюючі та правоохоронні органи мають претензії до компаній, які активно користуються послугами ФОП. Вони вважають, що в таких випадках має місце незаконне зменшення податкового зобов’язання і, як наслідок, зменшується дохід державного бюджету. В розумінні правоохоронних органів мова йде про використання найманої праці без оформлення трудових відносин.
Нерідко роботу з ФОП визначають як засіб отримання готівкових коштів для подальшого використання їх у тіньовому обороті.
Однак, немає чітких критеріїв розмежування, коли ФОП дійсно виконує роботу, здійснюючи свою незалежну підприємницьку діяльність, а коли – використовує статус ФОП фіктивно, фактично перебуваючи у трудових відносинах з компанією.
На практиці правоохоронні органи встановлюють фіктивність ФОП через проведення різного роду слідчих дій. Оглядають робоче місце ФОП, яке, наприклад, нічим не відрізняється від робочого місці інших працівників компаній. Встановлюють, хто веде бухгалтерський облік ФОП і компанії (нерідко це одна й та ж сама особа). Проводять допити працівників, які підтверджують, що ФОП так само як і вони дотримується трудового розпорядку, робочого графіку, має щорічну відпустку та ін.
Такі слідчі дії, як правило, закінчуються обвинувальними актами за ст. 212 (ухилення від сплати податків) та ст. 172 (грубе порушення законодавства про працю) Кримінального кодексу України.
Інколи правоохоронні органи не можуть довести фіктивність використання ФОП, якщо у компанії досить структуровано визначені бізнес-процеси.
На даний час Кабінетом Міністрів України внесений законопроєкт «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо визначення поняття трудових відносин та ознак їх наявності».
Вказаним законопроєктом пропонується визнавати трудовими відносини, якщо мають місце хоча б три з таких ознак:
Особисте виконання особою роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою за вказівкою та під контролем особи, в інтересах якої виконуються роботи. Здійснення регулювання процесу праці, що носить постійний характер та, як правило, не передбачає встановлення особі конкретного визначеного результату (обсягу) робіт за певний період часу.; Виконання роботи на визначеному або погодженому з особою, в інтересах якої виконуються роботи, робочому місці з дотриманням встановленого нею графіку або правил внутрішнього трудового розпорядку.; Організація умов праці, зокрема, надання засобів виробництва (обладнання, інструментів, матеріалів, сировини, робочого місця) забезпечується особою, в інтересах якої виконуються роботи. Систематична виплата особі, яка виконує роботу, винагороди у грошовій або натуральній формі. Встановлення особою, в інтересах якої виконуються роботи, тривалості робочого часу та часу відпочинку. Відшкодування поїздок та інших фінансових витрат, пов’язаних з виконанням роботи, особою, в інтересах якої виконується робота.
Таким чином, якщо вказаний законопроєкт буде прийнятий Верховною Радою, то будь-яка робота (незалежно від назви та виду договірних відносин), у випадку наявності хоча б трьох з вищеперелічених ознак, може бути визнана такою, що виконується в межах трудових відносин.
З метою уникнення кримінальних проваджень щодо ухилення від сплати податків та грубого порушення законодавства про працю необхідно враховувати можливі вищевказані зміни.
Автор:
Олександр Лук’яненко, партнер VB Partners
