Героїнею рубрики «Люди» сьогодні стала Олена Луцко, як сама вона каже: «звичайна середньостатистична жінка, яку не балує доля». Пані Олена родом із Луганської області. Батько був шахтарем. У її ранньому дитинстві батьки переїхали до Чернігова. Тут вона опанувала професію медсестри і 20 років пропрацювала в чернігівському міському травмпункті.
Пані Олено, як ви себе охарактеризували б?
Я люблю порядок і порядність. Маю загострене відчуття справедливості. В деяких ситуаціях, де багато хто відступає, я борюся. Тому що вважаю, що має бути саме так, і перепони не повинні перекреслювати поняття справедливості. Також маю бажання покращувати простір навколо себе, і в мене це бажання ніколи не зникне.
Як обрали медичну професію?
Із вибором професії вагань у мене не було. Десь з 5 класу я знала, що хочу надавати допомогу. Тому після 8-річної школи вступила до Чернігівського медичного училища. І жодного разу не пожалкувала. От тільки все ж треба було йти далі, вчитися на лікаря, але я цього не зробила… Загалом можу сказати, що медицина – це моє покликання.
Відчуваєте гордість за своє покликання – допомагати людям?
У нашій державі медпрацівників не дуже шанують. Зарплати вистачає тільки на повсякденні потреби. До прикладу, ще за часів Радянського Союзу моя мати, працюючи в «Чернігівводоканалі», не маючи освіти, отримувала зарплату вищу, ніж я з освітою медсестри. За 30 років ситуація не змінилася. З нинішньою реформою на медпрацівників навантаження збільшилося, а зарплати на життя все так само не вистачає.
Розкажіть про роботу в дитячому травмпункті?
Їй я присвятила 20 років свого життя. Це морально важко – бачити дитину, яка отримала травму. Або яку, на жаль, не вдалося врятувати. Але водночас ти отримуєш задоволення, коли комусь допомагаєш, є результат – дитина отримала допомогу і все буде гаразд.
Який дитячий травматизм трапляється найчастіше? Від яких негараздів мають захищати своїх дітей батьки?
Найважче – це травми, отримані в автотрощах. Багато було травм, отриманих на дитячих майданчиках – гойдалки, турніки… Найбільше малолітні діти травмувалися в другій половині дня, якщо в них забирали обідній сон.
Які головні проблеми сучасної медицини?
Зараз медицина спрямована на порятунок людини, але самі люди ходять «у собі» з проблемою до останнього, і коли звертаються в медичну установу, буває вже й запізно. Треба приділяти більше уваги профілактиці захворювань і здоровому способу життя.
Зараз ви працюєте?
Так. Зараз я на пенсії, але працюю в міській лікарні №3, в приймальній. На роботу ходжу із задоволенням. Дуже гарне ставлення в лікарні до пацієнтів і працівників.
Розкажіть про ваші улюблені справи?
Найбільше люблю в’язати та вишивати. Ці заняття мене захоплюють, неначе комп’ютерні ігри сучасну молодь. Та, на жаль, часу в мене для улюблених занять дуже-дуже мало. У тому ж в’язанні проявляється риса мого характеру, про яку я говорила – бажання досягати ідеального. Я зв’язала, не сподобалося – розпускала, і заново, поки не буде те, що я хочу. Плела шкарпетки, светри для всієї родини. З вишитого – дві вишиванки для сина. Раніше вишивала картини.
Які ваші нездійсненні мрії?
У дитинстві я була дуже самостійною, гарно навчалася, займала призові місця в спортивній гімнастиці. Але так сталось, що моя сім’я тричі змінювала місце проживання. Окрім Луганщини, це Чернігів. А з четвертого класу я жила в селі Киїнка, де батьки збудували будинок. На жаль, возити мене з села на заняття гімнастикою батьки на той час не мали можливості. Таким чином я була позбавлена свого улюбленого заняття, і це, мабуть, змінило мій життєвий шлях та додало мені комплексу неповноцінності. Навіть і сьогодні Киїнку я не люблю. Мабуть, тому за першої нагоди я її покинула.
Що ви порадили б чернігівцям для збереження їхнього здоров’я?
Порада проста. Про власне здоров’я необхідно дбати. Тому що ніхто краще ніж ви самі про ваше здоров’я подбати не зможе. А держава через медичні установи повинна тільки допомагати в цьому.
